Першi поселення на територiї сучасного мiста з'явилися дуже давно. Зокрема, тут виявлено залишки поселень первiсної людини-кроманьйонця, заснованi понад 15 тисячолiть тому. Давнiшi поселення зустрiчаються на околицях мiста, центральна ж частина його була заселена пiзнiше.

  Перша вiдома писемна згадка про Рiвне як один з населених пунктiв Галицько-Волинського князiвства датована 1283 роком. Це запис латинською мовою у польськiй хронiцi "Рочнiк капiтульний краковскi". Але лише з ХV столiття Рiвне регулярно фiгурує в iсторичних джерелах.

  З другої половини ХIV ст. Рiвне перебувало пiд владою литовських князiв. У грамотi 1434 року воно згадується в числi iнших волинських поселень як власнiсть луцьких шляхтичiв Дичкiв. А в документi, датованому 22 груднем 1461р., йдеться про його продаж: Iвашко Дичко продав Рiвне "за 300 кiп широких грошей чеської лiчби" князевi Семену Васильовичу Несвiцькому, представнику русько-литовської династiї Гедимiновичiв.

  Пiсля смертi князя в 1479р. Рiвне стало власнiстю його дружини Марiї, яка стала iменувати себе княгинею Рiвненською. За її наказом на одному з насипних островiв рiчки Устi, яка роздiлялася на два рукави, було збудовано замок iз дубових колод та обнесено його оборонними ровами. Будучи оточеним водою, замок сполучався з рештою поселення єдиною дорогою з мостом через непрохiднi болота i ставки. Разом з тим княгиня стала запрошувати сюди ремiсникiв, майстрiв, поселенцiв, якi поступово обживали сусiднi iз замком вулицi. Первiсне мiсто нагадувало у планi трикутник, вiдповiдно й мiськi вулицi розходилися у три боки. У Рiвне можна було в'їхати з боку Києва, Острога та Дубного. Звiдси й символ давнього мiського герба - брама, вiдкрита для в'їзду на три боки.

  У 1492р. польський король та великий князь литовський Казимир Ягайло надав мiстечку Магдебурзьке право.

  З 1518р. по 1621р. воно перебувало у власностi князiв Острозьких. У 1531р. Рiвне з околицями та ближнiми селами вiдiйшло до Iллi Острозького. У 1538р. вiн одружився з позашлюбною дочкою короля Сигiзмунда I Беатою Костелецькою, не проживши пiсля цього й року i не дочекавшись народження своєї доньки. Згiдно з пiдписаним ним духовним заповiтом Рiвне переходило в управлiння дружини, але не у власнiсть. Це стало причиною трагедiї його доньки Гальшки Острозької, яку мати, людина аморальна й розбещена, прагнула насильно вiддати замiж, щоб тим самим позбавити її прав на володiння. Ця iсторiя набула свого часу широкого розголосу, ставши пiзнiше поширеною темою у низцi творiв польської, української та росiйської лiтератур.

  У переписi 1629р. зафiксовано, що в Рiвному є 505 будинкiв та проживає понад 3 тисячi мешканцiв (у Києвi в той час було 18 тисяч мешканцiв). Але надалi трагiчнi подiї - вiйни, пожежi та епiдемiї зумовили зменшення кiлькостi населення.

  В останнiх роках ХIV та на початку ХVст. краєм прокотилися хвилi селянсько-козацьких повстань пiд проводом Косинського, Лободи, Наливайка. Занепокоєнi зростанням козаччини, королiвськi урядники в 1625 роцi вели в Рiвному переговори з козаками щодо укладення угоди з Рiччю Посполитою. Влiтку 1651р. край став центром визвольних змагань українцiв пiд проводом Богдана Хмельницького. В ходi боїв мiсто не раз переходило з рук в руки. У 1667р. в результатi Андрусiвської угоди полякiв з Московiєю Рiвне у складi Волинських земель вiдiйшло до Речi Посполитої. Цього ж року в мiстi лютувала страшна чума.

  Всi цi подiї вiдчутно вплинули на зменшення кiлькостi населення та процес занепаду мiста, посиленого ще й великою пожежею 1691 року.

  В ходi московсько-шведської вiйни Рiвне в 1706р. було зайняте вiйськами Карла ХII, який також побував у мiстi.

  У другiй половинi ХVII та на початку ХVIII ст. Рiвне належало до володiнь рiзних магнатiв - Замойських, Конєцпольських, Валєвських, а з 1723р. надовго, майже на пiвтора столiття, переходить у власнiсть польських шляхтичiв Любомирських. У ХVIII ст. князi Любомирськi були найбагатшим магнатським родом на Волинi, а часами i в цiлiй Польщi.

  З приходом Любомирських розпочалися значнi змiни в життi мiста. Було вiдбудовано рiвненський замок, який перебував тодi в руїнi та запустiннi. Палацовий комплекс, зведений на Замковому островi, утвореному течiєю рiчки, вражав своєю пишнотою. Навколо палацу був розбитий розкiшний парк з алеями та класичними скульптурами. Збудований спочатку у стилi пiзнього бароко, палац Любомирських згодом тричi змiнював свiй вигляд вiдповiдно до вiянь європейської моди (останню, особливо вишукану, перебудову в стилi французького ампiру здiйснено в 1815р.). За князя Станiслава Любомирського, багатство та вплив якого дозволяли йому в перiод безкоролiв'я у 1764р. претендувати на королiвський престол, при дворi утримувався великий, добре озброєний загiн та близько 4-х тисяч осiб челядi.

  Покровительство Любомирських євреям, якi на той час зазнавали утискiв у сусiднiх європейських країнах, зумовило їх масове переселення до Рiвного. З часом вони заселили один iз районiв мiста, що суттєво i на довгi роки позначилося на нацiональному та релiгiйному життi мiста.

  Всього в 1765р. в мiстi було 683 споруди, в т.ч. 313 в передмiстях, якi облаштовувалися за нацiональною та соцiальною ознакою (були нiмецька та єврейськi вулицi, квартали мiських урядникiв, духiвництва, ремiсникiв, тощо).

  У 1792р. в Рiвному побував нацiональний герой Польщi генерал Тадеуш Костюшко, який приїздив до тодiшньої господинi рiвненського палацу Людвiки Любомирської - предмету свого юнацького кохання.

  У 1793р. вiдбувся другий подiл Польщi, i до мiста увiйшли росiйськi вiйська пiд командуванням М.Кречетнiкова. В результатi розробленого нового адмiнiстративного подiлу волинських земель Рiвне набуло статусу повiтового центру в складi новоутвореного Волинського намiсництва (згодом губернiї). Статус повiтового мiстечка дещо пожвавив мiсцеве життя. Сюди приїздили i облаштовувалися чиновники повiтових установ, створювалися елементарнi побутовi зручностi (кiнний транспорт, пошта i т.п.).

  Коли Рiвне перейшло до Фридерика Любомирського, який певний час був волинським вiце-губернатором, для нього збудували особняк в iншому мiсцi. А палац Любомирських з тих пiр, залишившись пусткою, почав занепадати i повiльно руйнуватися, доки зовсiм не зник у I-й половинi 20 столiття.

  В 1837р. неподалiк палацу Любомирських розпочалося спорудження гiмназiйного корпусу. У Рiвненськiй гiмназiї в 1844-1845р.р. працював старшим викладачем iсторiї видатний український iсторик, письменник та громадсько-полiтичний дiяч Микола Костомаров, а в 1866-1871р.р. в нiй навчався вiдомий письменник-гуманiст Володимир Короленко.

  У 1857р. через мiсто пролягла шосейна дорога Київ-Брест, а в 1873р. - залiзнична колiя мiж цими мiстами. З'явилася залiзнична станцiя Рiвне.

  У 1906р. в мiстi з'явився перший музей, а в 1912р. введено в дiю першу електростанцiю. Цього ж року рiвняни вперше побачили в небi над мiстом полiт моноплана.

  Пiд час I свiтової вiйни Рiвне тривалий час було прифронтовим мiстом. В 1916р. перед наступом росiйських вiйськ його вiдвiдали iмператор Микола II та генерал О.Брусилов.

  В перiод з 1917р. по 1920р. мiсто почергово перебувало пiд владою австро-нiмецьких, польських та бiльшовицьких окупацiйних вiйськ. У квiтнi-травнi 1919р. у Рiвному тимчасово працював уряд Української Народної Республiки та були розмiщенi вiйська Директорiї на чолi з головним отаманом С.Петлюрою.

  19 вересня 1920р. Рiвне зайняли польськi вiйська, i воно до вересня 1939р. перебувало у складi Польської держави як повiтовий центр Волинського воєводства. Незважаючи на репресiї з боку польської влади, в мiстi продовжувалося українське культурне життя, активно працювали громадськi органiзацiї нацiонально-патрiотичного спрямування - "Просвiта" (до закриття у 1929р.), "Пласт", Союз українок та iншi, а також нелегальнi органiзацiї, найбiльшi i найвпливовiшi з яких - ОУН та КПЗУ.

  У вереснi 1939р. вiдповiдно до пакту Молотова-Рiббентропа захiдноукраїнськi землi вiдiйшли до СРСР. Цього ж року Рiвне набуло статусу обласного центру новоутвореної Рiвненської областi у складi УРСР.

  Пiд час фашистської окупацiї мiсто було перетворене на своєрiдну "столицю" окупованих українських земель. З вересня 1941 року тут розмiстилися "Райхскомiсарiат Україна" та резиденцiя гауляйтера. З листопада почалися масовi страти євреїв та винищення в'язнiв концтаборiв Рiвного. Пiсля терористичних актiв М.Кузнєцова проти високопоставлених нiмецьких офiцерiв фашисти масово розстрiлювали заручникiв - в'язнiв тюрми. Не зважаючи нi на що, в мiстi вiдроджувалися українськi громадськi та нелегальнi органiзацiї, воно перетворилося на один iз центрiв українського нацiонально-визвольного руху. Було засновано газету "Волинь", головним редактором якої став вiдомий письменник Улас Самчук. Газета стала рупором нацiонального вiдродження. Довкола неї гуртувалися вiдомi дiячi українського руху опору, зокрема, такi як Олена Телiга, Олег Ольжич, Нiл Хасевич та iншi. Розгорнуло свою дiяльнiсть видавництво "Волинь", виходили ще два українськi перiодичнi видання - журнал "Український хлiбороб" та дитячий часопис "Орленя".

  В Рiвному також активно дiяло кiлька радянських пiдпiльних органiзацiй.

  В лютому 1944р. мiсто було звiльнено вiд фашистiв. Але до спокою в краї ще було далеко. В перiод з 1944 по 1950 роки тривали масовi репресiї проти української iнтелiгенцiї, учасникiв нацiонально-визвольного руху, проходили "чистки" серед мирного населення. В центрi мiста на тому ж мiсцi, де фашисти у 1942-1943 роках проводили публiчнi страти, спiвробiтники НКВС у сiчнi 1945 року влаштували публiчну страту воякiв Української Повстанської Армiї. Нова влада також енергiйно взялася органiзовувати масову мiграцiю до мiста своїх кадрiв - управлiнцiв, службовцiв, робiтникiв.

  В 1950 роцi було завершено вiдбудову зруйнованого вiйною господарства. А 60-80-тi роки стали перiодом iнтенсивного зростанння та розбудови мiста, в результатi чого кардинально змiнилося обличчя мiста.. Збудовано новi житловi квартали в центрi мiста, з'явилися новi мiкрорайони. Значно зросло населення мiста. Збудовано багато нових потужних пiдприємств, зокрема, таких як гiгант легкої iндустрiї України - Рiвненський льонокомбiнат, гiгант хiмiчної промисловостi - хiмiчне пiдприємство "Азот" та ряд iнших великих пiдприємств. Споруджено немало закладiв освiти, науки, культури. У 1997 роцi вiдкрито аеровокзал мiжнародного класу.

  В кiнцi 80-х рокiв з початком реальних послаблень у внутрiшнiй полiтицi радянського режиму пiд час перебудови в Рiвному вiдроджується нацiонально-визвольний рух. В 1988 роцi створено першi осередки Товариства української мови iм. Тараса Шевченка, дещо пiзнiше утворено першi осередки Народного Руху України. На початку 1990 року в мiстi було проведено ряд масових акцiй. 22 сiчня через мiсто пролiг символiчний "ланцюг" єднання. Напередоднi перших демократичних виборiв до мiсцевих рад пiд синьо-жовтими прапорами пройшли масовi мiтинги рiвнян. 9 березня 1990 року в день народження Тараса Шевченка бiля Свято-Воскресенського собору було встановлено перший флагшток iз синьо-жовтим прапором, який згодом неодноразово намагалися зламати, а прапор зiрвати. Але його щоразу вiдновлювали.

  На березневих виборах до мiської ради бiльшiсть здобули представники нацiонально-демократичних сил, що зумовило подальшi демократичнi перетворення в мiстi. На цей час переважну частину населення мiста вже становили вихiдцi iз сiл Рiвненщини та iнших областей України. Вони розбудовували мiсто в 60-80-х роках, працювали на споруджених своїми односельцями та земляками пiдприємствах, але почувалися дещо чужими в цьому мiстi, в органах влади та бiльшостi установ якого панувала росiйська мова, а їхня рiдна українська часто служила своєрiдним iндикатором, який виказував їхнє сiльське походження. Нерiдким було зверхнє ставлення до людини, яка розмовляла не росiйською мовою. В 1990 роцi в коридорах мiської влади знову залунала українська мова. Завдяки зусиллям нового мiського керiвництва вона повернулася у школи, дитячi садочки та дитячi позашкiльнi установи. Багатьом мешканцям мiста - українцям - було повернуте право навчати своїх дiтей рiдною мовою.

  16 червня 1990 року, у днi, коли громадськiсть Рiвненщини та всiєї України вперше за багато рокiв вiдкрито i урочисто вiдзначала рiчницю битви пiд Берестечком, над адмiнбудинком мiської ради замайорiв синьо-жовтий прапор. При вiдкриттi сесiй мiської ради звучав нацiональний гiмн "Ще не вмерла Україна", задовго до законодавчого затвердження його музичної редакцiї.

  Мiська влада порушила клопотання про повернення мiстовi його української назви i 11 червня 1991р. було ухвалено вiдповiдну Постанову Президiї Верховної Ради УРСР, в якiй було сказано: "З урахуванням правил українського правопису надалi iменувати мiсто Ровно - Рiвне, а Ровенську область - Рiвненською".

  У днi серпневого путчу 1991р. проходила позачергова п'ята сесiя мiської ради, на якiй обговорювали питання дiй мiської влади в умовах оголошеного комунiстичними реваншистами надзвичайного стану. А вiдразу ж пiсля провалу путчу 25 серпня 1991р. в мiстi було демонтовано пам'ятник Ленiну. Згодом колишню центральну площу Ленiна, на якiй вiн стояв, було перейменовано на майдан Незалежностi. Перейменовано було також бiльше сотнi мiських вулиць, якi носили iмена росiйських завойовникiв, дiячiв комунiстичного руху, географiчних об'єктiв Росiї. Деяким вулицям було повернуто їхнi колишнi та iсторичнi назви, iншi було названо на честь дiячiв української лiтератури, культури та нацiонально-визвольного руху.

  17 травня 1994 року було демонтовано та перенесено в iнше мiсце пам'ятник "легендарному розвiднику" (за твердженням радянської пропаганди) або ж "радянському терористу" (за твердженнями деяких iсторикiв) Миколi Кузнецову, який стояв перед адмiнбудинком мiської ради. На постаментi цього пам'ятника було встановлено пам'ятний знак "Загиблим за Україну", а колишню площу Кузнєцова перед адмiнбудинком мiської ради було перейменовано на майдан Магдебурзького права.

  22 травня 1999 року на майданi Незалежностi вiдбулося урочисте вiдкриття пам'ятника Т.Шевченку.